Количество безобразного – величина не постоянная. Подозреваю, что в украинской державе она растёт с каждым годом. Кривляющиеся безумцы с перекошенными лицами и мозгами лезут из каждой телевизионной щели. После недавних выборов этот процесс ускорился и стал принимать клинический характер.
Что делают в такой ситуации наши интеллектуалы? Часть из них анализирует, прогнозирует, роется в коричневой субстанции, которая мощно всплыла на волне «народного волеизъявления». Друга часть, более предприимчивая, зарабатывает на этой субстанции деньги. Объявляет её представителей «человеками года». Берёт у них подобострастные интервью с вопросами типа: «Кого будете пытать первыми?», «Каким способом и как долго?». Уроды отвечают, бойкие интеллектуалы записывают.
А как вести себя художнику, сочинителю? Можно процедить поэтическое «фи» и продолжать писать о прекрасном – «ми зустрілись, полюбились, розлучились…». Или, как Домье, живописать отечественных законодателей, обнажая их дрянное нутро и так освобождаться от гнусных видений и врачевать усталую душу. Можно просто просить Бога очистить родную землю от эпидемии хуторского нацизма. Два последних пути мне понятнее и ближе.
То, что мир ушедших связан с миром живущих, известно давно. Отголоски этой истины живут даже в нашем тёмном и духовно одеревеневшем обществе. «Чтоб тебе на том свете такую пенсию платили», – шепчет старушка, выходя из сберкассы и вспоминая чей-то светлый начальственный образ. «Братья Люмьеры в гробу переворачиваются!», – роняет отчественный интеллигент, созерцая продукт национального кино. Словом, для многих (в том числе и для меня) очевидно: перешедшие в иной мир видят нас и по-своему окликаються на наши деяния.
Предлагаю читателю один из таких откликов. Он пришёл мне как ответ на удивительный выбор, сделанный значительной частью моего народа. Того народа, который по своему происхождению является наследником Святой Руси. Хотя сегодня в это всё сложнее верится.
ВІДКРИТИЙ ЛИСТ А.ГІТЛЕРА
ДО УКРАЇНСЬКИХ ВИБОРЦІВ І КЕРІВНИЦТВА ДЕРЖАВИ
З ПРИВОДУ ВДАЛОГО ОБРАННЯ ДЕПУТАТІВ ВЕРХОВНОЇ РАДИ СЬОМОГО СКЛИКАННЯ
Всім хайль! Живу тепер далеко,
Куди й не слав Печерський суд.
Немає в мене яйко, млєко,
Коротше, тут не зеер гут.
До того ж клімат нездоровий,
Сусіди – монстри, шеф – свиня,
Але вивчать державну мову
Можливість маю я щодня.
І от усіх вітаю радо:
Вкраїнці! Виборці! Брати!
Яких орлят обрали в Раду!
Якої нашої мети!
Від щастя забуваю, де я,
Думками лину в Київ, Стрий –
Живуть, живуть мої ідеї!
Як Ленін вічно я живий.
І нащо я тоді на танках?..
Тепер і сам, без теревень,
Капут до вас постука зранку,
І зброя ваша – бюлетень.
О! Демократия – то сила!
Я оцінив її давно.
Всім щиро данке з-під могили,
У вас не німці, а кіно.
Уклін окремий мудрій владі:
Ви наближали славну мить.
Але хоч ви і хитрі дяді,
Дивіться не перемудріть.
Народ завжди любив донецьких,
І зараз любить вас, проте,
Як стане зовсім йому кепсько,
Любов занадто вже зросте.
І тут, відкрию вам по-свійськи,
Як дізнаватись вийде строк,
Хто буде фюрер український,
Вас вправно кине мій синок.
Моє вітання вам, кияни!
З вас так і пре арійська суть.
Ну, що, елітні пані й пани,
Нацизму хочете нюхнуть?
Адреналіну закортіло?
Чому б тоді у добрий час
Вам не обрати Чикатіло?
Хоча, забув, той десь у нас.
Втім, знайте, мешканці столиці,
У мене таємниць нема:
Вам доведеться схуднуть в пиці,
Як стануть наші до керма.
Так-так, столичні мої зайки,
Нове піде у вас життя –
Почнуть зникати млєко, яйко,
Каштани підуть на сміття.
Бо ті орли панують в домі
Не щоб давати вам харчі,
А щоб ставали, блін, свідомі,
А ні, так, падло, до печі!
Про піч, даруйте, просто жарти,
Як, тіпа, ззаду «хенде хох».
Лякатись поки що не варто,
А хто злякався, то є лох.
Тепер вітаю переможців.
(Як в нас радіє «Нахтігаль»!)
Героям слава! Слава хлопцям!
Ваш дух міцний неначе сталь.
До речі, духів тут багато,
Що стережуть нас мов зека.
Так їм, потворам волохатим,
Вся ваша партія близька.
Програму поділяють, гади,
Бо з вами спільна в них мета.
Лише всього одну пораду
Звеліли вставити в листа.
Як опануєте трибуну,
Не починайте з «москаля».
Заграйте на шляхетних струнах:
«Ля-ля, Європа, тополя,
Культура гине, вмерла ненька…».
І тої пхаючи мури,
Міркуйте нишком, потихеньку,
Де вам поставить табори.
Я можу надіслати дані.
В Яру, наприклад, саме то.
Чи перший табір на Майдані –
Там влізти може тисяч сто.
Як позбираєте за дротом
Агентів клятої Москви,
І піде виховна робота,
Не переймайтесь тільки ви,
Якщо агентів буде море,
Чи навіть буде весь народ.
Не ваше то – народне горе,
Виводьте ворога «в расход».
Народить бидла ще природа…
А зараз прямо і в лице
Свідомим виборцям, свободним
Скажу іще одне слівце.
Моя найтитульніша з націй!
Скінчиться укрів славна путь,
Я перепрошую, у ср…ці,
Якщо синки мої ведуть.
Хоча для вас то санаторій,
Бо інше місце вас чека.
Там стогнуть ненавистю хворі,
Там заздрість чорна мов ріка,
Від злого жлобства тяжко дихать
І чути «швайн» і «рус капут».
Отут, рідненькі, як на лихо,
Вам бути, осьдечки, отут!
Де я пишу свої вітання,
Де вбивця брата, кат дітей…
Листа кінчаю, пани й пані,
Он кличе шеф , ауфвідерзеен.
Бо шеф у нас такий вже клятий,
Від люті аж не їсть, не п’є.
Він силу дав моїм солдатам
І вашим теж орлам дає.
Це він придумав незалежність,
Задля гризні, задля біди.
А сам сміється, стерво, й стежить,
Щоб ви потрапили сюди.
Якби ви знали тую муку,
Що він вчиняє кожен час!
А втім, дізнаєтесь, розлука,
Як пісня каже: нє для нас.
«А нам за що оті тортури?» –
Спитають титульні дядьки.
А за трипільськую культуру,
За те, що ладні залюбки
Хазяйський чобіт цілувати
Заради сала і ковбас,
За те, що холуї та кати
Замість ікон тепер у вас.
І за тупе голосування,
За радість, як сусід скона…
Ні! Ще скажу! Скажу останнє,
Хай буде мука ще одна!
Мені усю вашу країну,
Де знову заволають «хайль»,
Вишневу, тиху Україну,
Мені чомусь її так жаль!
Мені, собаці й кровожеру,
Шкода Дніпра, шкода Карпат,
Бо там гуляє, майне герн,
Вже не народ – електорат,
Що обираючи до Ради,
Обрав ганебнішу із доль.
Прощайте, ви, нащадки зради.
Вас знаважаючий Адольф.
P.S. Просити хочу всю жорстоку,
Лукаву, сатанинську рать,
Ваших вождів червонооких
Поблизу тут не поселять.
Бо в нас не цирк, тут запах крові
І сморід від бісових крил.
І бачить клоунів зі Львова –
Це кара буде вище сил.
Ян Таксюр, alternatio.org
